АНТОЛОГИЯ РУССКОЙ ОЗЁРНОЙ ПОЭТИЧЕСКОЙ ШКОЛЫ СКАЧАТЬ

Валентина Человская

Монолог черемухи

Родилась во Львове. Закончила Университет, факультет романо-германcкой филологии. В Австралии с 1998 года. В университете в Канберре защитила диплом по курсу “Психология”. Работает психологом-диагностом в центре нетрадиционной медицины. Стихи пишет с 16 лет. В Украине печаталась в периодических и студенческих изданиях. Публиковалась в Мельбурне в местной русскоязычной периодической печати и в сборниках, а также в Германии, в том числе в альманахе «Крещатик», в России – в газете «День литературы». Пишет на трех языках.


 


У КОХАННІ ВІНЧАНІ


 


Ми злилися ‘очками,


Кварцем із топазами.


Весняними лозами,


Лозами крем язними.


Пальцями жадобними –


В єдності оселені.


Наче небо сивеє


З молодою зеленню.


А із слів доріжкою –


Мережа нескінчена.


Ми злилися навіки,


У коханні вінчані!


 


Я ПОДЗВОНЮ ТОБІ


 


– Я подзвоню тобі?    


– Ні, не сьогодні.


Лляє той дощ,  ніби прірва в безодні.


Небо затягнуто кольором сірим.


Настрій підведено подихом сілим.


 


А перехожий собі поспішає,


Думка осідлості видко втішає.


День попрощався химерою тіні.


Вогник зайнявся тремтінням весіннім.


 


В ється доріжка, блищить колією.


Нема поєднань  би бути твоєю.


Дощ не стає, видко прірва в безодні.


 


– Я подзвоню тобі?


– Ні, не сьогодні!


 


ГРІШНИЦЯ-ПАМЯТЬ


 


Чом тая згадка очі воложить,


Грішницю-пам ять будить, тривожить?


Порохом вкрита тім ян-крапива,


На роздоріжжі  вітрова грива.


Видко на віях тіні по краю,


Знову воскресла  нипа, блукає…


Звела до купи камінь-долоні.


Серце пульсує жилкою в скроні.


– Гей зупинися, чуєш, благаю…


Губи воложить шепіт молитви.


– Я ж пред тобою зовсім нагая,


Хоч на колінах – виграна битва!


 


Згадка майнула грішниця сива,


На роздоріжжі тім ян-крапива.


 


СОНЦЕ ВИСОКО


 


Сонце вис око зовсім не гріє,


В косах берези вітер шаліє.


І павутиння на підвіконні.


Синьково-сині квіти кортонні.


 


День позіхає, вечір далеко.


Мить затремтіла над прірвою деки.


Я виправляю свій обрій сьогодні,


 Відігріваю серця безодні.


 


Очі вологі в світилі прижмурю,


Свою веселку в кольорах пожурю.


Вітер най зірве оте павутиння,


Викину квіти синьково-сині.


 


СОЛНЫШКО СОНЕЧКА


 


Солнышко, Сонечка,


Сонечка-душка.


Высветлил лучик


Прозрачное ушко.


Глазки фонарики –


Цвет васильковый.


Судьбу-судьбинушку


Дарит подкова.


Губочки бантиком важно сложила.


Вся в обрамленьи кудряшек,


Как мило!


Богом обласкана, а не ветрами.


Сонечка счастие –


Папе да маме.


 


ПРИГРЕЛСЯ ГОЛУБОК


 


Пригрелся голубок на стыке двух перил.


День сумрачный, он выбился из сил.


Сидел, нахохлившись


Меланжевым сим боком,


И на людей глядел крапленым оком,


Как будто им сказать хотел,


Что не навеки здесь присел –          


Так, задержался ненароком…


 


МОНОЛОГ ЧЕРЕМУХИ


 


– Я невеста, слышишь, твоя невеста…


Под окном с утра щебетали птицы.


И сырой туман исчезал из сада.


– Может, все мне это сегодня снится?


Озарило утро весенним светом,


Будто кто-то мне подарил улыбку.


– Я сегодня в белом, твоя невеста…


Шепчет цвет черемухи где-то зыбко.


Сад согретый солнцем внезапно ожил,


И роса сверкнула алмазом с листьев.


– Мы с тобой сегодня, мой друг, похожи.


Так шептал дурман, опуская кисти.


А в ответ – Ты знай, я твоя невеста!


Непотребный сад молодой, цветущий…


 


Белый цвет черемухи вязко сладок,


Поцелуй смертелен.


 


ПРИСВЯЧЕННЯ  ІВАНУ  МИКОЛАЙЧУКУ


 


Вітер віє косяками,


Дощ сміється потіками,       


А троїсті ті музики


Відбивають  обсцасами.


А по шляху тим широкім


Файний гуцул, чорноокий –


Водить кола з гуцулкою


Заквітчаною стрункою.


 


Там де кришталеві роси,


Золотавії покоси,


Де гуцули щастя зичать –


Монастир стоїть Анничин.


У квітучих  Чорторіях,


Народився юнак в мріях.


 


Очі мав небесно-сині,


І талан він  мав, і вдачу.


І не міг пройти без жалю,


Там де доля чиясь плаче.


А в житті то правда своя.


І ніхто не знав, що згодом


Край свій рідний він прославить,


З буковинським всім народом!


І як пишеться в поетів,


Час, як пізній птах пролетів.


І юнак той світлоокий,


Яснозореньково злетів.


День народження подія –


Від самої Чорторії


Виплекана рушниками


Миколайчукова мрія.


 


Вітер віє косяками.


Дощ сміється потіками.


А троїсті ті музики


 Відбивають обсцасами.


А по шляху тим широкім,


Файний гуцул, чорноокий –


Водить кола з гуцулкою


Заквітчаною стрункою.

К списку номеров журнала «ВИТРАЖИ» | К содержанию номера