АНТОЛОГИЯ РУССКОЙ ОЗЁРНОЙ ПОЭТИЧЕСКОЙ ШКОЛЫ СКАЧАТЬ

Валентина Человская

Стихотворения

БАБУСІНА СКРИНЬКА


 


Присвята моій бабусі Альбіні.


Бабусіна скринька- човен сновидіння.


Часів історичних. Cвого розуміння.


Накутники з міді, Замки філігранні,


В ній речі дбайливі,  добротні, старанні.


І ковдра ошатна, бо було відкуди.


Намиста зі злота, ружанец з гранату.


І дотику того, і очі без блуду –


Відкриті у сині, немає осуди.


Бабусіна скринька часів давно-давніх.


Картечки в рамечках. Книжки стародавні.


Зі скури весь Гете.


– Ти внучка памнентай,


То вьенцей ніж злото. Віршами поєднуй


 


Життя, що на розі. Дивися на сліки..


Дай слово, що Гете з тобою навіки!


 


***


Знову таємність холодних кімнат.


Легкість фіранок прозорих ошат.


Тінь загубилася десь у кутках,


Видко сновидів загублений птах.


Поступи мірні дзигарка у тьмі.


 


Чиясь забутая сповідь ві сні.


Ніби статичність, а то є життя.


Чи єфемерність мого сприяття?


Скрипнули двері – холодная тінь


Вітром пролетів відпущений кінь.


 


А ТАМ  МЕТЕЛИКИ ВЛІТАЛИ


 


На шибку вліті


Вони на виступ посідали


В пуделка квітів


Все облікалось


Іхнім взором


Калейдоскопним


А день канючив


Так поволі


Нерозторопно


Зійнявся вітер


І поблід змінився колір


Померкли плями на воді


І так поволі


То ряботінь


То рухи листя переходи


То день у течіі своій


Ось так проходив


Бо там метелики влітали на шибку вліті


 


МОЛИТВА


 


Помолися, любко,


Помолися мила.


Най тя гріх відпущу


Чорний дим  кадила.


Най тя я поверну


До рідноі хати.


Най теплом огорне


Тя старенька мати.


Помолися любко,


Небесам холодним.


Відпусти тягар весь


У світах голодним.


Ная тя сонце бавить


У ранках цнотливих.


Най тя щастя манить


Ув очах вродливих.


Помолися, любко,


Най тя легше буде…


І най тя спіткають


Тільки добрі люди.


І най тя обходить


Чорний день бідою.


І най та молитва


 Буде ввік з тобою !


 


***


Я так маржила тими горами


Я відчувала як ти струшуеш на мене копицю снігу


з протягнутих долоней вітальноі ялинки


Як той мороз зближує нас


У пошуках повені я зариваюсь в твоі груди


відігріваючи закоцюрблені пальці


Відчуваючи всією суттю своєю


навіки вічні захищенність з усіх сторін


 


ALLEZ, ALLEZ 


 


Allez, опять  allez,


Как  крик из детства.


Щелчок еще щелчок–


Глухая боль.


И крупы лошадей,


И барабанит сердце,


Глаза немой толпы


В круг собранных людей.


Allez, опять allez,


Живая пирамида.


Скользит брюшко змеи–


И ввысь Икар.


Высоко над землей


Несет ее Фемида,


По тонкой и стальной


Дрожащей бахромой.


Allez, щелчок, allez!


Рука немеет.


И холод по спине,


И снова боль.


Смешались свет и тень.


Толпа редеет.


Отрывистый allez–


Над головой.


 


 


 


 


 


 


 


 


 


 


 


 


 


 


 


 


 


 


 


 


 


 


 


 


 


 


 


 

К списку номеров журнала «ВИТРАЖИ» | К содержанию номера