Тоскно менi в раю

* * *

Юрію Володарському

 

Тисне на мене tesla, тоскно мені в раю,

крісло моє воскресло, я перед ним стою.

слухаю та не бачу, вірую знов і знов –

в мову свою собачу, серед телячих мов.

 

Рис полюбляє риску, наголос – локшину,

гойдає, як колиску – вітер мою труну,

мusk відкидає маску, і затікає кров

в мову мою, як в пастку, серед телячих мов.

 

Рима – коханка Рима, там, де горить Дніпро,

радісний присмак диму, не переймайся, бро:

плине по хвилях кача, воля – понад усе.

мова моя собача вас від вовків спасе.

 

30.06.2017

 

* * *

 

Не відпускає, оточує, відволікає, спливає –

наче отруєний час, відзеркалля криве,

наче кілки у смарагдове небо вбиває,

коли вбиває – живе.

 

В пазурах травня черешня, як м’ясо – розквітла,

червень червивий назустріч не поспіша,

птахонько-рибонько, де твої крила та ікла,

пахне лускою душа.

 

Сонце зі хмарою, наче барига з барсєткою,

ходить по колу і п’є кока-колу бузка,

потім сидить за обідом з ножем та абеткою,

бавиться, не відпуска.

 

Знову оточує, пестує, вабить, а після –

мовчки зриває побачення, як відкриття,

не відпускає, отак, перед стратою – пісня

не відпускає життя.

 

30.06.2017

* * *

 

Степ вистукує step by step:

крок до зради та крок до змови,

як шахід – підриває опору ЛЕП,

та зриває зі хмар підкови.

 

То – на щастя, то хвиля твоїх хвилин,

то не серце, а сірий шматок тротилу,

step by step бере у полон полин,

ковилу, нагадуючи Аттілу.

 

Буде вечір з тишею на бобах,

де зірки, як чумацькі суші,

хто врятує нас, ветеран-бабак,

чи щокастий актор Бєлуши?

 

01.07.2017

 

* * *

 

Сер Ветка, де твої гілки, де твоє коріння,

паперове тіло, одноразові слова,

ти відчуваєш жіночих колін горіння,

плутаєш лихо і келих, не розбива.

 

У випадкових краплях кетчупу або супу –

ти дуже схожий на герб, родовий реглан,

добре, хоча б тобою – не підтирають дупу,

що на тобі не креслять підступний план.

 

Сер Ветка, шолом тобі, любий арій,

осінь іде вечеряти, пекельна її хода:

всіх нас збере до купи безжалісний гер Гербарій,

і до кісток зігріє товариш Сковорода.

 

02.07.2017

 

* * *

 

Ще молоко по вусах ледве встигає збігти

в джезву порозуміння, де википає суть:

що у кохання довгі, білі та чорні нігті,

злива – пішла наліво, сніг – у труні несуть.

 

Правда живе у схроні, куля живе у скроні,

кров, обминає вуса, скручується в слова:

що у кохання зябра – від самоти – червоні,

кожен своє повітря – хрестиком вишива.

 

А під плащем у бога – вітер і площа Ринок,

ти збережи на щастя, наче бракує зла –

тільки один жіночий, не родовий – відмінок,

щоб чоловіча рима поруч із ним лягла.

 

02.07.2017

 

* * *

 

Друга – це мова друга, а перша – це мова бога,

третя – відлуння тиші, четвертої мо – нажаль –

виключно не існує, зникла, як римська тога,

стерлася, наче пам’ять чи на зубах емаль.

 

Травень – твоє майбутнє, те, що бере за комір:

бачиш, Дніпро впадає в Стікс, оминає Тібр,

навіть смішний колібрі має гібридний колір,

навіть поет Гарматкін має страшний калібр.

 

Світло – частина світу, буде вона – військовою,:

спробуй у самоволку чи назавжди залиш,

вибач, мені – однаково: де і якою мовою

ти про війну не чуєш, ти про війну мовчиш.

 

03.07.2017

 

* * *

 

Пошук вай-фаю – це пошук китайського мудреця:

там, де лі бо, конфуцій, як на закланні вівця,

роумінг дуже слабкий, початок тунелю – в кінці,

там, де із буддою відпочивають мерці.

 

Роумінг дуже слабкий, та у чорній печері чернець,

чорного-чорного півня веде під вінець,

там, у слизькому, як вкрадена нафта, човні –

вічність плисти доведеться тобі і мені.

 

Що це, про що це, – питає сльоза на щоці ,

падає гривня, коли гомонять гаманці,

порох і цукор завжди довіряють піску,

тільки між нами ніколи не буде зв’язку.

 

03.07.2017

 

* * *

 

Я – остання надія сучукрліту,

все так складно, наче любов – нудьга,

йде війна у В’єтнамі, Набоков пише «Лоліту»

мовою ворога, перепрошую, ворога.

 

Я остання надія для Хо Ши Міна,

все так складно: Забужко живе в Твєрі,

десь, у хмарах, блукає піхотна міна,

міна при поганій грі.

 

А так – все тіп-топ, нічого серйозного,

волохаті хати, вишні та куркулі,

…Полозкова Вєра – вбивця Івана Грозного,

ще Сергій Жадан – новий президент Балі.

 

О, моя львівщина, мій франківськ, моя коломия,

дія перша: Тарас Кабанов та ходоки,

сучукрліт, я – остання твоя надія,

як Надія Савченко, але навпаки.

 

04.07.2017

 

* * *

 

На небі – розпродаж, знижка,

повітря в комах комах,

а серце, як чорна кішка,

по сходинках, по складах.

 

Мій янголе, твої крильця –

підсмажило барбекю,

а серце – стукач і вбивця,

в якого низький айк’ю.

 

Склотара пляшки приймає,

та кращий портвейн – пітьма,

а серце – його немає,

бо пам’ять твоя – німа.

 

09.07.2017

 

* * *

 

Говорив мені синуля: знають всі ссавці,

що у мами в грудях – куля, куля в молоці,

проковтнувши цей смаколик з келихом вина,

смерть твоя бронює столик, бо іде війна.

 

За картоплею в мундирах, в шкірці маячні,

смерть живе, як той кадиров, президент чечні,

в судний день пливе судома по її вустах,

запах диму, присмак брому, буде саме так:

 

зрада та погром в китаї чи байкал в біде,

все стоїть, повзе, літає, а війна – іде,

в камуфляжі, з бородою, половина, чверть…,

наче хресною ходою – подолаєш смерть.

 

09.07.2017