Монолог черемухи

Родилась во Львове. Закончила Университет, факультет романо-германcкой филологии. В Австралии с 1998 года. В университете в Канберре защитила диплом по курсу “Психология”. Работает психологом-диагностом в центре нетрадиционной медицины. Стихи пишет с 16 лет. В Украине печаталась в периодических и студенческих изданиях. Публиковалась в Мельбурне в местной русскоязычной периодической печати и в сборниках, а также в Германии, в том числе в альманахе «Крещатик», в России – в газете «День литературы». Пишет на трех языках.

 

У КОХАННІ ВІНЧАНІ

 

Ми злилися ‘очками,

Кварцем із топазами.

Весняними лозами,

Лозами крем язними.

Пальцями жадобними –

В єдності оселені.

Наче небо сивеє

З молодою зеленню.

А із слів доріжкою –

Мережа нескінчена.

Ми злилися навіки,

У коханні вінчані!

 

Я ПОДЗВОНЮ ТОБІ

 

– Я подзвоню тобі?    

– Ні, не сьогодні.

Лляє той дощ,  ніби прірва в безодні.

Небо затягнуто кольором сірим.

Настрій підведено подихом сілим.

 

А перехожий собі поспішає,

Думка осідлості видко втішає.

День попрощався химерою тіні.

Вогник зайнявся тремтінням весіннім.

 

В ється доріжка, блищить колією.

Нема поєднань  би бути твоєю.

Дощ не стає, видко прірва в безодні.

 

– Я подзвоню тобі?

– Ні, не сьогодні!

 

ГРІШНИЦЯ-ПАМЯТЬ

 

Чом тая згадка очі воложить,

Грішницю-пам ять будить, тривожить?

Порохом вкрита тім ян-крапива,

На роздоріжжі  вітрова грива.

Видко на віях тіні по краю,

Знову воскресла  нипа, блукає…

Звела до купи камінь-долоні.

Серце пульсує жилкою в скроні.

– Гей зупинися, чуєш, благаю…

Губи воложить шепіт молитви.

– Я ж пред тобою зовсім нагая,

Хоч на колінах – виграна битва!

 

Згадка майнула грішниця сива,

На роздоріжжі тім ян-крапива.

 

СОНЦЕ ВИСОКО

 

Сонце вис око зовсім не гріє,

В косах берези вітер шаліє.

І павутиння на підвіконні.

Синьково-сині квіти кортонні.

 

День позіхає, вечір далеко.

Мить затремтіла над прірвою деки.

Я виправляю свій обрій сьогодні,

 Відігріваю серця безодні.

 

Очі вологі в світилі прижмурю,

Свою веселку в кольорах пожурю.

Вітер най зірве оте павутиння,

Викину квіти синьково-сині.

 

СОЛНЫШКО СОНЕЧКА

 

Солнышко, Сонечка,

Сонечка-душка.

Высветлил лучик

Прозрачное ушко.

Глазки фонарики –

Цвет васильковый.

Судьбу-судьбинушку

Дарит подкова.

Губочки бантиком важно сложила.

Вся в обрамленьи кудряшек,

Как мило!

Богом обласкана, а не ветрами.

Сонечка счастие –

Папе да маме.

 

ПРИГРЕЛСЯ ГОЛУБОК

 

Пригрелся голубок на стыке двух перил.

День сумрачный, он выбился из сил.

Сидел, нахохлившись

Меланжевым сим боком,

И на людей глядел крапленым оком,

Как будто им сказать хотел,

Что не навеки здесь присел –          

Так, задержался ненароком…

 

МОНОЛОГ ЧЕРЕМУХИ

 

– Я невеста, слышишь, твоя невеста…

Под окном с утра щебетали птицы.

И сырой туман исчезал из сада.

– Может, все мне это сегодня снится?

Озарило утро весенним светом,

Будто кто-то мне подарил улыбку.

– Я сегодня в белом, твоя невеста…

Шепчет цвет черемухи где-то зыбко.

Сад согретый солнцем внезапно ожил,

И роса сверкнула алмазом с листьев.

– Мы с тобой сегодня, мой друг, похожи.

Так шептал дурман, опуская кисти.

А в ответ – Ты знай, я твоя невеста!

Непотребный сад молодой, цветущий…

 

Белый цвет черемухи вязко сладок,

Поцелуй смертелен.

 

ПРИСВЯЧЕННЯ  ІВАНУ  МИКОЛАЙЧУКУ

 

Вітер віє косяками,

Дощ сміється потіками,       

А троїсті ті музики

Відбивають  обсцасами.

А по шляху тим широкім

Файний гуцул, чорноокий –

Водить кола з гуцулкою

Заквітчаною стрункою.

 

Там де кришталеві роси,

Золотавії покоси,

Де гуцули щастя зичать –

Монастир стоїть Анничин.

У квітучих  Чорторіях,

Народився юнак в мріях.

 

Очі мав небесно-сині,

І талан він  мав, і вдачу.

І не міг пройти без жалю,

Там де доля чиясь плаче.

А в житті то правда своя.

І ніхто не знав, що згодом

Край свій рідний він прославить,

З буковинським всім народом!

І як пишеться в поетів,

Час, як пізній птах пролетів.

І юнак той світлоокий,

Яснозореньково злетів.

День народження подія –

Від самої Чорторії

Виплекана рушниками

Миколайчукова мрія.

 

Вітер віє косяками.

Дощ сміється потіками.

А троїсті ті музики

 Відбивають обсцасами.

А по шляху тим широкім,

Файний гуцул, чорноокий –

Водить кола з гуцулкою

Заквітчаною стрункою.