Скрипалi

Дивись, сьогодні ніч стає
Такої тихої погоди.
Зірки над нами, як народи,
І в кожній наше серце б´є.
Дивись, як лізуть чудеса
З води - темнющої могили,
Та в мене є ще трохи сили,
Щоб їм замовити уста.
Дивім´сь, на нас обох дивім´сь,
Запам´ятаєм наши лиця,
Їм в наших дітях повториться, -
Адже сьогодні ніч стає
Такої тихої погоди.
Зірки над нами, як народи,
Зірки над нами, як народи,
І в кожній наше серце б´є.
1984
Скрипалі
Гей, дерева-скрипалі!
Гей, співці мої високі!
Зажурився дядько-сокіл
Краєм світа на крилі.
Та заграло сонце враз
Дзвонами в зеленій стрісі,
І, яке олень на узліссі,
Дуб гуде в червоний бас!
Гей, дерева-скрипалі!
Понад вас ніхто не грає,
І спалахує над гаєм
Сокіл неба на шпилі.
* * *
Обвіяв вітер дерева,
Лише калина червоніє,
Та ожеред ген бовваніє,
Як лев, що голову хова.
Обвіяв вітер дерева.
На триста верст,
На триста вікон
Розкрився ліс,
Зїрки без ліку
Вночі танцюють, як дива,
Обвіяв вітер дерева.
А потім листя серед ночі
Щось шурхотить собі, шепоче,
Умощується - спати хоче....
Обвіяв вітер дерева.
Із поеми «Філософ»
* * *
Кожна зірка – то чиясь родина,
Світить вогник. Подорожніх кличе,
І зітхає у хлівах скотина,
Й домовик ґаздині гроші лічить.
І на свято, коли всі удома,-
Раптом гість. Спалахують всі вікна!
І собаки, погасивши ікла,
На снігу лягають золотому.
* * *
Смерть філософа незрима,
Часто мнима.
Він її якось минає -
Сам не знає.
І майна не залишає,
І нікого.
Та весь світ чомусь
Тримається за нього.

По літі
Починаються по літі
Вересневі холоди.
Ще не бачили такого
Неба синьої води,
І земля вся після літа
Пахне, як із печі хліб.
Небагато треба світу,
щоб любити білий світ.