Главная | Журналы | Персоналии | Книги | Медиа | Проект АРЕаЛ | ГЕОЛОГИЯ | Только для своих | ПОМОЧЬ МЕГАЛИТУ | Спонсоры | Связь с координатором портала |
Центр |
Екатерина ВарканОб авторе: Исполнительный директор Новой Пушкинской премии, член Союза кинематографистов... >>> |
Михаил РодновОб авторе: ... >>> |
Елена ИльинаОб авторе: Родилась в 1988 году. Окончила УГАТУ. Живёт в... >>> |
РегионыЦентрРоссияАбаканАнадырьАрхангельскАстраханьБарнаулБелгородБлаговещенскВладивостокВладикавказВладимирВолгоградВологдаВоронежЕкатеринбургИжевскИркутскКазаньКалининградКалугаКемеровоКраснодарКрасноярскКурганКурскЛенинградская областьЛипецкМоскваМосковская областьНарьян-МарНижний НовгородНовосибирскОмскОрелОренбургПензаПермьПетрозаводскПетропавловск-КамчатскийПсковРостов-на-ДонуРязаньСамараСанкт-ПетербургСаратовТверьТулаУлан-УдэУфаХабаровскЧебоксарыЧелябинскЯкутскЯрославльЗападная ЕвропаАвстрияАлбанияБельгияБолгарияБосния и ГерцеговинаГерманияИзраильИрландияИспанияНорвегияПольшаРумынияСловенияФинляндияКавказАзербайджанАрменияГрузияАзиатско-Тихоокеанский регионАзиатско-Тихоокеанский регионАфрикаАфрикаВосточная ЕвропаБеларусьМолдоваУкраинаЦентральная АзияКазахстанКиргизстанТаджикистанУзбекистанСеверная АмерикаКанадаСШАСтраны БалтииЛатвияЛитваЭстония |
Наталья ПасечникСвiтло у чашцi гаснеГІМН МОНАРХІЇ
в сутінках синіх провінція сонна місяць лежить на дротах електричних я перед люстром вдягаю корону – личить вона мені а чи не личить
нікому тут дорікнути мені за повну оцю узурпацію влади тільки приймач із пластмаси й заліза тихо віщує прихід снігопаду
справа буденна – усе зачинити і збудувати окрему державу поки вирішує хтось угорі там – маю я право – не маю я права
поки душа наче скельце прозора не піддається найбільшій спокусі – зранку о шостій повіє із моря випаде сніг і тоді я зречуся
ХУЛІГАНСЬКЕ
жовте віконце сніжка в долоні білка гризе задубілу кору довгих бурульок ряд на балконі телефонують – я не беру
баба з мітлою – зла і холодна – поглядом пильним сніг стереже статися може все що завгодно – сплутаю вікна – влучу в чуже
може й не варто наступом брати мури високі горе-зими що там за ними – пустка кімнати хто там на думці – точно не ми
важко вгрузає слід в кучугури глибшає в небі чорна діра падає-падає температура бачу – ти вдома – значить пора
* * *
тільки і звуку – вітер в кишенях свище – тихо щоб не збудити нічну державу та оживає – щойно підійду ближче – мертва вода старого міського ставу
скинувши куртку зваживши на усе це – хиткість мого становища і причалу дам собі шанс таки остудити серце – серце котрому завжди було замало
от і нехай валяється безпритульно одяг який у вузлик лише зав’яжеш поки фіксують виснажені патрульні цей затяжний стрибок до самого дна аж
і повернувшись ніби із потойбіччя врешті зроблю на пару з горнятком чаю пізній дзвінок туди де давно не кличуть але можливо слухавку піднімають
* * *
от і минув сезон і порожні парки рештки тепла ховають за огорожу і обпікає пальці чужа цигарка – борг що його віддати уже не зможу
знов водостоки тихо гудуть на рідній в небо пусте задерши іржаві шиї і перелітний вітер – напевно з півдня – кучері розворушить та не зігріє
не вистачає милі до перекуру важчає щохвилини ручна поклажа тільки туман пастиме мою фігуру доки сачком не вихопить із пейзажу
* * *
сніг відступає ще так неохоче б’ється у скло безіменна зоря і замість білого стягу тріпоче смужка ледь видима із димаря
ходить сорока порожнім городом яблуко чорне понуро клює лишусь тут жити – місцева природа хай відшліфує обличчя моє
щоби ні риски ні зайвої цятки і у наступні дві тисячі літ – жодної спроби почати спочатку жодного кроку по той бік воріт
кажуть тепло буде тільки уранці ось і не тане – хоч грій хоч не грій – мертва вода що замерзла у склянці разом з моїм віддзеркаленням в ній
* * *
зупинка «сирець» чи де там картата вервечка пальт і звук із яким монета вдаряється об асфальт
ходитиму довго колом лічитиму кожен крок аж поки собачий холод пройме мене до кісток
немає кого чекати зникає з-під ніг маршрут смеркається – сніг лапатий ще трохи і буде тут
* * *
світло у чашці гасне стигне вода прозора не добереться вчасно той хто мав бути вчора
мабуть уже й не їде – мовчки сховаю посуд закам’яніє слідом в чайнику білий осад
завтра мені о шостій ночі лишилось мало ні – таки будуть гості – ложечка щойно впала
* * *
нема мені жодного діла чи стихне тепер завірюха лиш пара клубочиться біла над теплим горнятком без вуха
покотиться блюдцем ренета покаже що діється в світі – понурі бетонові гетто барвисті химерні графіті
а я і не хочу нічого – холоне розстелене ліжко і чорні сліди за порогом мов букви що випали з книжки
* * *
спершу чашка потім пляшка потім скляночки пусті і рука що ляже важко на липкий письмовий стіл
корінців книжкових зграя – може – двісті може – сто я нікого не читаю і мене також ніхто
телефон мовчить від грудня зайвих рухів – ані-ні і всю ніч моє погруддя бронзовіє у вікні
* * *
злива з учора не вщухла та це і на краще ми у машині на розі пустого узвозу довго не ловиться згублена в радіохащах хвиля fm із єдино правдивим прогнозом
протяг загасить цигарку як тільки запалиш – ось нам і знак що тепліше напевно не буде нишкнуть у дзеркалі вилиті з гіпсу й металу білі колони уже нежилої споруди
асталавіста – попереду ранок імлистий не оживити завмерле «а може додому?» лиш двірники обважнілі від мокрого листя безперестанку метаються по лобовому
* * *
треба мені сьогодні буде зібратись духом і обійти з поклоном наші святі місця – он вона зимна хата двір у якім розруха і зі старого даху крапає без кінця
знаю – сезон закрито і не знайти на цвяшку ключик що відмикає двері оті й оці лиш годівницю вітер перевертає важко – ту що ми змайстрували разом для горобців
а в попільничці мідній сохне соснова голка а від порога стежка прямо веде в садок де на тоненькій шворці біла твоя футболка з літа висить між вишень яблунь чи то грушок
вийду в жовтневе поле – хтозна уже для чого – і мов міраж пустельний вирине вдалині синій сільський автобус що загубив дорогу і дотепер петляє по золотій стерні
* * *
пуста опівнічна церква слизька наче лід підлога і паморозь що покрила обличчя німих святих – тут завжди бувало людно а зараз нема нікого і свічі горять – не гаснуть а з ними не гаснеш ти
це буде таке вінчання – без свідків і без обручок – ти скажеш мені три слова і я прошепочу три поранить христове серце тернова суха колючка і тепла краплина крові між нас упаде згори
а схрещені досі руки здається вже сині-сині година чи дві і дзвони розбудять довкола всіх і тільки водій знадвору кунятиме у машині – йому ще везти нас нині крізь перший ранковий сніг
* * *
тільки й зосталось – замкнути ці двері дати розписку «не хочу нічого» і підписатись на білім папері з чорним відбитком свого вказівного
хай би хтось взяв заступився за мене і не пустив би ніколи на волю та розтікається світло зелене та розривається стрічка контролю
і під ногами пресується щебінь і зауважую крайчиком ока як кружеляють у синьому небі списані аркуші ніби сороки
а за плечима нечуваний досі звук з частотою дві тисячі герців – це хуртовина до каменя зносить щойно покинуту мною фортецю
|
ГолосованиеВыберите название/тему следующего раздела проекта "Вещество"ЖурналыКыштым-ГраниПятью пятьКочегаркаСОТЫРусское вымяВЕЩЕСТВОАРТИКЛЬЕВРОПЕЙСКАЯ СЛОВЕСНОСТЬЕВРЕЙСКАЯ СТАРИНАЗДЕСЬЛитСредаЗаметки по еврейской историиСемь искусствЛиФФтДАЛЬНИЙ ВОСТОККОВЧЕГОСОБНЯКМОСТЫМЕНЕСТРЕЛЬПриокские зориВИТРАЖИДОНСЕВЕРДРУГОЕ ПОЛУШАРИЕЛИТЕРАЮЖНЫЙ УРАЛБАЛТИКА-КалининградСеверо-Муйские огниНОВЫЙ СВЕТСлова, слова, словаЗАРУБЕЖНЫЕ ЗАДВОРКИНАЧАЛОКАЗАНСКИЙ АЛЬМАНАХПять стихийЗАРУБЕЖНЫЕ ЗАПИСКИСлово-WordГВИДЕОНКольцо АЭМИГРАНТСКАЯ ЛИРАСорокопут [Lanius Excubitor]ДЕНЬ ПОЭЗИИЖурнал ПОэтовТело ПоэзииГРАФИТБЕЛЫЙ ВОРОНИНЫЕ БЕРЕГА VIERAAT RANNATЮЖНОЕ СИЯНИЕЛитературный ИерусалимДЕТИ РАФУТУРУМ АРТЧЕРНОВИКЗИНЗИВЕРЛИКБЕЗВАСИЛИСКДЕНЬ И НОЧЬУРАЛ-ТРАНЗИТНОВАЯ РЕАЛЬНОСТЬЖурналы, публикация которых на сайте прекращена:ЧЕЛОВЕК НА ЗЕМЛЕИЛЬЯАРГАМАК-ТатарстанИНФОРМПРОСТРАНСТВОДЕРИБАСОВСКАЯ - РИШЕЛЬЕВСКАЯСТЕРЖЕНЬСВОЙ ВАРИАНТБАШНЯ22ВОЛОГОДСКАЯ ЛИТЕРАТУРАНАШЕ ПОКОЛЕНИЕУРАЛРУССКАЯ ЖИЗНЬАРТ-ШУМЛИТЕРА_DNEPRТРАМВАЙЗАПАСНИКЫшшо ОдынПРЕМИЯ ПБЕЛЬСКИЕ ПРОСТОРЫЗНАКИ11:33АЛЬТЕРНАЦИЯ |