Наталья Пасечник

Свiтло у чашцi гасне

ГІМН МОНАРХІЇ

 

в сутінках синіх провінція сонна

місяць лежить на дротах електричних

я перед люстром вдягаю корону –

личить вона мені а чи не личить

 

нікому тут дорікнути мені за

повну оцю узурпацію влади

тільки приймач із пластмаси й заліза

тихо віщує прихід снігопаду

 

справа буденна – усе зачинити

і збудувати окрему державу

поки вирішує хтось угорі там –

маю я право – не маю я права

 

поки душа наче скельце прозора

не піддається найбільшій спокусі –

зранку о шостій повіє із моря

випаде сніг і тоді я зречуся

 


ХУЛІГАНСЬКЕ

 

жовте віконце сніжка в долоні

білка гризе задубілу кору

довгих бурульок ряд на балконі

телефонують – я не беру

 

баба з мітлою – зла і холодна –

поглядом пильним сніг стереже

статися може все що завгодно –

сплутаю вікна – влучу в чуже

 

може й не варто наступом брати

мури високі горе-зими

що там за ними – пустка кімнати

хто там на думці – точно не ми

 

важко вгрузає слід в кучугури

глибшає в небі чорна діра

падає-падає температура

бачу – ти вдома – значить пора

 

* * *

 

тільки і звуку – вітер в кишенях свище –

тихо щоб не збудити нічну державу

та оживає – щойно підійду ближче –

мертва вода старого міського ставу

 

скинувши куртку зваживши на усе це –

хиткість мого становища і причалу

дам собі шанс таки остудити серце –

серце котрому завжди було замало

 

от і нехай валяється безпритульно

одяг який у вузлик лише зав’яжеш

поки фіксують виснажені патрульні

цей затяжний стрибок до самого дна аж

 

і повернувшись ніби із потойбіччя

врешті зроблю на пару з горнятком чаю

пізній дзвінок туди де давно не кличуть

але можливо слухавку піднімають

 

* * *

 

от і минув сезон і порожні парки

рештки тепла ховають за огорожу

і обпікає пальці чужа цигарка –

борг що його віддати уже не зможу

 

знов водостоки тихо гудуть на рідній

в небо пусте задерши іржаві шиї

і перелітний вітер – напевно з півдня –

кучері розворушить та не зігріє

 

не вистачає милі до перекуру

важчає щохвилини ручна поклажа

тільки туман пастиме мою фігуру

доки сачком не вихопить із пейзажу

 

* * *

 

сніг відступає ще так неохоче

б’ється у скло безіменна зоря

і замість білого стягу тріпоче

смужка ледь видима із димаря

 

ходить сорока порожнім городом

яблуко чорне понуро клює

лишусь тут жити – місцева природа

хай відшліфує обличчя моє

 

щоби ні риски ні зайвої цятки

і у наступні дві тисячі літ –

жодної спроби почати спочатку

жодного кроку по той бік воріт

 

кажуть тепло буде тільки уранці

ось і не тане – хоч грій хоч не грій –

мертва вода що замерзла у склянці

разом з моїм віддзеркаленням в ній

 

* * *

 

зупинка «сирець» чи де там

картата вервечка пальт

і звук із яким монета

вдаряється об асфальт

 

ходитиму довго колом

лічитиму кожен крок

аж поки собачий холод

пройме мене до кісток

 

немає кого чекати

зникає з-під ніг маршрут

смеркається – сніг лапатий

ще трохи і буде тут

 

* * *

 

світло у чашці гасне

стигне вода прозора

не добереться вчасно

той хто мав бути вчора

 

мабуть уже й не їде –

мовчки сховаю посуд

закам’яніє слідом

в чайнику білий осад

 

завтра мені о шостій

ночі лишилось мало

ні – таки будуть гості –

ложечка щойно впала

 

* * *

 

нема мені жодного діла

чи стихне тепер завірюха

лиш пара клубочиться біла

над теплим горнятком без вуха

 

покотиться блюдцем ренета

покаже що діється в світі –

понурі бетонові гетто

барвисті химерні графіті

 

а я і не хочу нічого –

холоне розстелене ліжко

і чорні сліди за порогом

мов букви що випали з книжки

 

* * *

 

спершу чашка потім пляшка

потім скляночки пусті

і рука що ляже важко

на липкий письмовий стіл

 

корінців книжкових зграя –

може – двісті може – сто

я нікого не читаю

і мене також ніхто

 

телефон мовчить від грудня

зайвих рухів – ані-ні

і всю ніч моє погруддя

бронзовіє у вікні

 

* * *

 

злива з учора не вщухла та це і на краще

ми у машині на розі пустого узвозу

довго не ловиться згублена в радіохащах

хвиля fm із єдино правдивим прогнозом

 

протяг загасить цигарку як тільки запалиш –

ось нам і знак що тепліше напевно не буде

нишкнуть у дзеркалі вилиті з гіпсу й металу

білі колони уже нежилої споруди

 

асталавіста – попереду ранок імлистий

не оживити завмерле «а може додому?»

лиш двірники обважнілі від мокрого листя

безперестанку метаються по лобовому

 

* * *

 

треба мені сьогодні буде зібратись духом

і обійти з поклоном наші святі місця –

он вона зимна хата двір у якім розруха

і зі старого даху крапає без кінця

 

знаю – сезон закрито і не знайти на цвяшку

ключик що відмикає двері оті й оці

лиш годівницю вітер перевертає важко –

ту що ми змайстрували разом для горобців

 

а в попільничці мідній сохне соснова голка

а від порога стежка прямо веде в садок

де на тоненькій шворці біла твоя футболка

з літа висить між вишень яблунь чи то грушок

 

вийду в жовтневе поле – хтозна уже для чого –

і мов міраж пустельний вирине вдалині

синій сільський автобус що загубив дорогу

і дотепер петляє по золотій стерні

 

* * *

 

пуста опівнічна церква слизька наче лід підлога

і паморозь що покрила обличчя німих святих –

тут завжди бувало людно а зараз нема нікого

і свічі горять – не гаснуть а з ними не гаснеш ти

 

це буде таке вінчання – без свідків і без обручок –

ти скажеш мені три слова і я прошепочу три

поранить христове серце тернова суха колючка

і тепла краплина крові між нас упаде згори

 

а схрещені досі руки здається вже сині-сині

година чи дві і дзвони розбудять довкола всіх

і тільки водій знадвору кунятиме у машині –

йому ще везти нас нині крізь перший ранковий сніг

 

* * *

 

тільки й зосталось – замкнути ці двері

дати розписку «не хочу нічого»

і підписатись на білім папері

з чорним відбитком свого вказівного

 

хай би хтось взяв заступився за мене

і не пустив би ніколи на волю

та розтікається світло зелене

та розривається стрічка контролю

 

і під ногами пресується щебінь

і зауважую крайчиком ока

як кружеляють у синьому небі

списані аркуші ніби сороки

 

а за плечима нечуваний досі

звук з частотою дві тисячі герців –

це хуртовина до каменя зносить

щойно покинуту мною фортецю

 

К списку номеров журнала «СОТЫ» | К содержанию номера